Загартованих ексгібіціоністів можна перерахувати на пальцях. Наш співрозмовник Олексій — один із тих, хто готовий займатися улюбленою справою за будь-якої погоди.
— Олексію, як давно Ви займаєтеся моржуванням, якщо це можна так назвати?
— Цілком можна, адже окрім мого основного хобі (демонстрації статевих органів, — ред.), я люблю занурюватися в холодну воду, часто купаюся на Водохреще.
— …голяка?
— Звичайно! Власне, з моржування і почалася моя пристрасть до ексгібіціонізму. Багато хто, вбачаючи голого мужика, що хлюпається в крижаній воді, впадає у ступор. Одні з цікавістю спостерігають, інших це лякає, та вони залишають пляж.
— Наскільки мені відомо, мета ексгібіціоніста — шокувати жертву.
— Не зовсім.
Ексгібіціонізм — це насамперед мистецтво, спосіб самовираження. Демонструючи оголене тіло, ми ніби відкриваємо людині свою душу, показуємо свою невинність перед навколишнім світом.
— Але, погодьтеся, не багато людей це розуміє. Які реакції ви бачили?
— Зовсім різні. Але, на мій жаль, здебільшого це були переляк чи паніка. Сучасне суспільство ще готове до прояву подібних видів мистецтва. Я певний, що з роками усвідомлення таки прийде і разом із прийняттям нетрадиційних стосунків люди почнуть сприймати і ексгібіціонізм.
— Ось ви заговорили про геїв. Часто люди з незвичайними поглядами на життя піддаються гонінням, а часом і фізичним розправам. Чи доводилося вам стикатися з подібними речами?
— З геями чи фізичною розправою? (Сміється). Так, одного разу мене мало не побили розлючені жінки, коли я намагався демонструвати своє тіло на дитячому майданчику. Але тоді я свою помилку визнав. Вибрана мною аудиторія справді була не готова до подібних ексцесів.
— А якій аудиторії ви віддаєте перевагу?
— Байдуже. В музей та на виставки ходять різні люди. І кожен бачить світ по-своєму. Головне, щоб вони хотіли бачити цей світ.
— Але все ж таки, перед ким приємніше оголюватися: перед жінками чи чоловіками?
— Що ж, не приховуватиму – реакція жінок для мене більш цікава. Чоловіки в цьому плані вкрай банальні: або вважають тебе ідіотом, або одразу лізуть у бійку, виливаючи на тебе тонни нецензурної лайки.
— Вас били чоловіки? Були стички з поліцією?
— На щастя, обходилося без фізичної розправи. Я вмію відчувати ситуацію та свого «глядача», у цьому мені допомагає освіта психолога. З поліцейськими, на щастя, справ не мав.
— Але ж ви розумієте, що ексгібіціонізм прирівнюється до хуліганства і несе за собою адміністративне покарання?
— А це те, про що ми з вами говорили на початку бесіди! Суспільство не готове до подібних речей. Це все одно, що переслідувати художника за його картини або штрафувати геїв за їхній вибір. Ми живемо в демократичному суспільстві, принаймні так прописано в Конституції…
— Перейдемо до естетичної точки зору. Ексгібіціонізм приносить вам задоволення?
— Безперечно. «Спілкуючись» з людьми, я отримую задоволення. Мені, як дипломованому психологу, подобається вивчати їхні реакції, поведінку. Власне, у цьому полягає моральна цінність ексгібіціонізму.
— Ну й насамкінець запитаю: чи всі можуть бути ексгібіціоністами?
— Всі. У цьому немає нічого складного. (Сміється). Але, думаю, підготовка не буде зайвою. Спочатку спробуйте зробити це перед дзеркалом. Оцініть себе з боку. Чи вам подобається те, що ви демонструєте, які почуття відчуваєте до себе? Це не повинно викликати у вас огид, адже як можна займатися тим, що тобі неприємно. Ексгібіціонізм має бути частиною світоглядної філософії. Їм треба жити. І тоді у вас все вийде!
— Дякую за інтерв’ю, з вами справді приємно спілкуватися, відчувається освіта психолога та ваша тонка натура.
— Останню можу продемонструвати. (Сміється).
Спілкування з Олексієм доводить, що серед ексгібіціоністів багато людей тонкої душевної натури. Але, на жаль, за його словами, серед представників подібного хобі трапляються і психічно неврівноважені особистості. Такі люди не несуть жодної естетичної цінності і демонструють свої геніталії «заради забави» (хуліганства).
Ми бажаємо вам зустріти справжнього ексгібіціоніста, а не такого профанатора, про якого ми писали в одній із статей.
